Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

Година спілкування до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту

Мета:

·       познайомити учнів з темою Голокосту як одним із прикладів жорстокого ставлення фашистів до людей;

· розвивати вміння вислуховувати іншу людину, здібності до співчуття, співпереживання; формувати розуміння того, що мир, мир, життя і злагода людей – найвищі цінності на землі

·  виховувати почуття гідності й терпимості, формувати активну громадянську позицію на основі визнання прав і свобод людини.

    Обладнання: презентація ( запропонована Петровською Л.І. (викладач історії)) та уривок з відеоролика  

Хід голини спілкування

Епіграф: Пам'ять про Голокост необхідна ,щоб наші діти ніколи не були жертвами,катами або байдужими спостерігачами. (І. Бауер)

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин, породжене ненавистю і фанатизмом, затятим расизмом і принизливими забобонами, які панували тоді в фашистської Німеччини – не повинно повторитися!

В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь, причому в справжніх «промислових» масштабах. Ми не повинні допустити, щоб подібне ще хоч коли-небудь повторилося!

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27-го січня, прийнятий на офіційному рівні Генеральною Асамблеєю ООН 1-го листопада 2005-го року, резолюція A/RES/60/7 . Метою запровадження цієї сумно пам’ятної дати, за даними проекту DilovaMova.com, є активна просвітницька робота та сприяння у запобіганні можливих майбутніх актів геноциду, а так само зневаги до цінності людського життя.

Голокост, Шоа – переслідування та масове винищення нацистами євреїв під час Другої світової війни. Жертв знищували лише за етнічну приналежність.

Нацистська расова політика базувалася на дискримінаційних заходах, що з часом переросли у масові страти. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкрігу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори) з розгортанням подій Другої світової війни виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.

Голокост в Україні

Голокост євреїв на окупованій нацистами території тодішньої СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.

«Акції зачисток» уперше проводилися айнзацгрупами на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинули 6000 євреїв. «Остаточне вирішення» призвело до знищення євреїв Галичини у таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та ін. міст. Загалом загинуло 610 000 євреїв.

На території Наддніпрянської України в 20-х числах липня айнзацкоманда 5 айнзацгрупи С розстріляла 1400 уманських євреїв.

Наприкінці серпня 1941 р. відбувся масовий розстріл німецькими військовими євреїв у м. Кам’янець-Подільський. На початок війни там мешкало 10 000 євреїв. У перші десять днів серпня 1941 року угорська влада депортувала близько 18 000 євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх іти маршем від Коломиї до Кам’янець-Подільського. 23 600 переселенців разом із місцевими жителями були розстріляні протягом 4-х днів, від 26 до 29 серпня. Це вбивство стало взірцем для наступних злочинних акцій.

Євреї, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944 р. були вивезені до концтабору Аушвіц. По прибуттю вони, у переважній більшості, загинули в газових камерах.

Бабин Яр

Масовою братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. Масові розстріли тут розпочалися відразу після вступу нацистів до Києва. Від 27 вересня відбувалися щоденні масові розстріли євреїв – військовополонених і цивільних громадян. Їх пік припадає на 29 – 30 вересня, тривалість – щонайменше до кінця жовтня 1941 р. За цей час загинуло 33 771 осіб. До кінця вересня 1943 р. Бабин Яр продовжував залишатися місцем регулярних розстрілів і захоронень. Серед постраждалих – комуністи-підпільники, роми, душевнохворі, заручники, моряки Дніпровської флотилії, в’язні гестапо, українські націоналісти. Весною 1942 р. починає діяти Сирецький концтабір. Бабин Яр став останнім місцем і для його численних ув’язнених. Бабин Яр – некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.

Після зайняття Одеси румунські військові розстріляли 20 000 місцевих євреїв у відплатних акціях за вибухи. В кінці грудня 1941 р. біля Богданівки Одеської (нині – Миколаївської) області румуни знищили понад 40 000 євреїв. На українських землях, що увійшли в склад Трансністрії, румунська окупаційна влада створила протягом 1941 р. власні гетто і табори праці. У них загинули євреї з Бесарабії та Буковини. Загалом на цих землях румуни знищили близько 300 000 євреїв.

Страхітлива політика терору проти євреїв в окупованій Україні знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1,5 млн осіб.

Місця найбільших масових страт євреїв в Україні: Бабин Яр (Київ) – більше 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) ‑ близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв.

Голокост ‑ не просто сторінка єврейської історії, це загальнолюдська трагедія. У середині XX століття протягом багатьох років відбувалося винищення цілого народу. Найстрашніше, що інший світ це допустив.

Уроки цієї катастрофи не повинні забуватися. Їх замовчування може призвести до нової трагедії.

У цей день, День скорботи і пам’яті, ми приєднуємося до загальної печалі і прагнемо співчувати всьому цьому болю та втраті, ім’я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повторитися! Будемо пам’ятати